Дентальна імплантація передбачає вживлення елемента з високоякісного медичного титану на місце відсутнього зуба.
Покриття такого штучного кореня зуба сприяє приживленню у лунці, і з часом, після встановлення на нього коронки, імплантат повністю замінює втрачений зуб.
У залежності від клінічної картини пацієнта і показань, існують три варіанти термінів імплантації дентальних імплантатів:
— рання (її ще називають негайною імплантацією) — виконується у те ж відвідування, що і видалення зуба;
— відстрочена імплантація — виконується у проміжку від 2 тижнів до 3 місяців після видалення зуба;
— пізня імплантація — виконується через 3 і більше місяців.
Штучний зуб (імплантат) складається з трьох частин — це титановий корінь, проміжна деталь (абатмент), і коронка, яка одягається на абатмент. Тому встановлення зубних імплантатів потребує двох етапів — хірургічного (вживлення імплантату в щелепу) і ортопедичного (протезування одиничними коронками або мостоподібними протезами).
Перевагою пізньої імплантації є той факт, що через 3 місяці кісткова тканина має високу щільність через те, що після втрати зуба лунка знову мінералізується і перебудовується.
Але пізня імплантація також має свої недоліки. Через тривалу відсутність навантаження на певну ділянку щелепи відбувається атрофія кісткової тканини, що сприяє дефіциту кісткової тканини для встановлення імплантату.
Як правило, відкладена на тривалий термін імплантація зубів є вимушеним заходом, коли пацієнт довгий час з якихось причин не наважується на хірургічне втручання.
Для досягнення бажаного результату стоматологи рекомендують проводити імплантацію зубів від 2-х до 6-ти місяців після видалення зуба, коли на місці видаленого зуба йде активний процес формування кісткової тканини. Але все ж, якщо пацієнту потрібна пізня імплантація, то існують процедури з нарощування кісткової тканини і синус-ліфтинг (проведення операції на верхній щелепі для збільшення обсягу кісткової тканини, в разі її нестачі, для фіксації зубного імплантату).
